Книга приказок Соломонових, глава 12

Хто любить навчання, той любить пізнання, а хто докір ненавидить, той нерозумний.

Добрий від Господа має вподобання, а людину злих замірів осудить Господь.

Не зміцниться людина безбожністю, корінь же праведних не захитається.

Жінка чеснотна корона для чоловіка свого, а засоромлююча мов та гниль в його костях.

Думки праведних право, підступні заміри безбожних омана.

Безбожних слова чатування на кров, а уста невинних урятовують їх.

Перевернути безбожних і вже їх нема, а дім праведних буде стояти.

Хвалять людину за розум її, а кривосердий стає на погорду.

Ліпше простий, але роботящий на себе, від того, хто поважним себе видає, та хліба позбавлений.

Піклується праведний життям худоби своєї, а серце безбожних жорстоке.

Хто оброблює землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму.

Безбожний жадає ловити у сітку лихих, а в праведних корень приносить плоди.

Пастка злого в гріху його уст, а праведний з утиску вийде.

Людина насичується добром з плоду уст, і зроблене рук чоловіка до нього впаде.

Дорога безумця пряма в його очах, а мудрий послухає ради.

Нерозумного гнів пізнається відразу, розумний же мовчки ховає зневагу.

Хто правду говорить, той виявлює праведність, а свідок брехливий оману.

Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих то ліки.

Уста правдиві стоятимуть вічно, а брехливий язик лиш на хвилю.

В серці тих, хто зло оре, омана, а радість у тих, хто дораджує мир.

Жодна кривда не трапиться праведному, а безбожні наповняться лихом.

Уста брехливі огида у Господа, а чинячі правду Його уподоба.

Приховує мудра людина знання, а серце безумних глупоту викликує.

Роботяща рука пануватиме, а лінива даниною стане.

Туга на серці людини чавить її, добре ж слово її веселить.

Праведний вивідає свою путь, а дорога безбожних зведе їх самих.

Не буде ледачий пекти свого полову, а людина трудяща набуде маєток цінний.

В путі праведности є життя, і на стежці її нема смерти.